Рішення Національного банку України знизити облікову ставку на 1 в.п до 10% виглядає неоднозначно на фоні значної корекції на міжнародних фінансових ринках. Судячи з офіційного прес-релізу, логіка регулятора наступна – інфляція уповільнилася в лютому швидше, ніж передбачалося, а вплив поширення коронавірусу на економіку поки що незначний.

З точки зору платіжного балансу, на який представники НБУ зробили акцент під час виступу, ситуація дійсно на перший погляд виглядає не такою страшною – агропродукція, метали, та залізна руда (складають близько 80% від загального експорту) з середини лютого подешевшали в межах 5-10%, в той час як нафта втратила близько 40% вартості.

Втім, варто розуміти, що не всі енергоносії останнім часом корелюються з ціною на нафту, а ця категорія загалом складає всього 25% від загального імпорту. Скільки найближчим часом коштуватимуть інші, важливі для країни товари, такі як машини і обладнання (33%) та продукція хімічної галузі (ще 20%) сьогодні незрозуміло, особливо враховуючи призупинення виробничих потужностей по всьому світу.

Інша значна стаття – перекази від трудових мігрантів, яких за останні 12 місяців надійшло понад $13 млрд. По-перше, більша частина цих грошей, швидше за все, завозиться готівкою, що значно ускладниться при призупиненні авіасполучення. Не виключене й тимчасове перекриття кордонів взагалі, як з боку України, так і країн роботодавців. Ще один ризик – зниження попиту на українську робочу силу через уповільнення ділової активності, особливо в сфері послуг. Представники Національного банку очікують, що негативний ефект буде перекритий меншими витратами наших громадян на подорожі, але ця стаття платіжного балансу в абсолютному значенні приблизно вдвічі менша.

Щодо інфляції, то дійсно, ріст цін на товари споживчого кошика уповільнився в лютому до небачених з 2014 року 2,4%, що нижче за цільовий діапазон НБУ. Цей результат називали своїм досягненням як уряд, який мав, відверто кажучи, дуже опосередковане до даного явища відношення, так і Нацбанк, посилаючись на дієвість жорсткої монетарної політики.

Остання дійсно мала вплив, але не менш важливим фактором виступила фактична, ледь не перший раз в історії країни, незалежність регулятора від політичного тиску, в яку на початку 2019-го повірили нерезиденти. Саме їх вливання понад $4 млрд в гривневі облігації внутрішньої державної позики змінили настрої ринку і викликали зміцнення національної валюти майже на 20%, створивши таким чином ефект імпортованої дефляції.

Сьогодні обмінний курс активно демонструє тенденцію росту на фоні панічних настроїв на міжнародних фондових біржах. Це означає, що механізми, які стабілізували ціни в минулому, вже починають працювати в протилежному напрямку. Нещодавні заяви президента про необхідність доведення йому ефективності дій регулятора і призиви знизити ставки за іпотечними кредитами до 10% вже в вересні, ризикують кинути тінь на незалежність. За реалізацією такого сценарію тиск на гривню посилиться ще дужче.

Врешті, щоб чітко зрозуміти чому рішення пом’якшити монетарну політику є, принаймні, неочевидним, варто згадати про принцип паритету відсоткових ставок. Логіка будь-якого раціонального економічного агента тримати гроші в національній валюті наступна – дохід від депозиту чи інвестиції в гривні має перекривати аналогічний грошовий потік в більш стабільній грошовій одиниці після ефекту девальвації.

Таким чином, коли ризики ослаблення обмінного курсу підвищуються, а фактична його динаміка разом з наявністю багатомільярдного відтоку капіталу з країн, що розвиваються, вказують на це досить однозначно, попит на долар на міжбанківському ринку різко зростає. Зменшення гривневих відсоткових ставок цю тенденцію поглиблює ще сильніше, бо робить національну валюту ще менш привабливою. В результаті за такі рішення НБУ доведеться розраховуватися додатковими інтервенціями.